Краса, мода, розваги, відпочинок

Всі ми в якійсь мірі схожі на цих мультяшних героїв. Лякаємося повідомлень про теракти, стихійні лиха, автомобільних і авіакатастрофах й інші жахи, але коли по телевізору показують що-небудь подібне, нас від нього за вуха не відтягнеш. Чому ж нам так подобаються новини, які мали б наводити на нас жах, розповідає вчитель з багаторічною практикою, майстер, що володіє древніми енергетичними техніками і знаннями і пройшла навчання в Університеті «Єдності» в Індії, Діана Щербанська:

Психіка просить негативу
Виявляється, так вже влаштована наша психіка, що ми у всьому схильні бачити спочатку погане і тільки потім, та й то не всі і не завжди, добре. Справа в тому, що центрів тривоги у людини набагато більше, ніж центрів задоволення, та й працюють вони не в приклад інтенсивніше. У цих центрах мільйони рецепторів, які ніколи не сплять. Так уже повелося з доісторичних часів, коли наші предки, що жили при первісно-общинному ладі, були оточені небезпеками буквально з усіх боків і не могли відчувати себе спокійно ні на «роботі» - під час полювання, ні на відпочинку в домашній печері. Не дай бог, розслабишся - миттю з'їдять дикі звірі!
Сучасні люди, звичайно, більш захищені від примх навколишнього світу, та й небезпеки у нас зовсім інші. Але відповідають за наше виживання рецептори все одно весь час напоготові: вони включаються в момент нашої появи на світ, супроводжують протягом всього життя і дуже швидко реагують на будь-які зовнішні подразники. Причому в хід йде все - зір, слух, нюх - і на підставі здобутих «фактів» наша психіка робить висновок, наскільки небезпечно для нас та чи інша подія або явище. Будь-яку інформацію рецептори, перш за все, перевіряють на наявність в ній негативу. І зовсім не тому, що подобається нас лякати, просто за кожну дозу негативу вони отримують певну кількість ендорфіну.
ЗМІ не винні
У кожного з нас є своя тема, яку він вважає за краще, щоб побоятися всмак. Ті, у кого це гроші, вважають за краще новини про економічні катаклізми. "Аматори" стихійних лих, техногенних катастроф, злочинного головотяпства і серійних маніяків - теж не в накладі, на жаль, недоліків у таких новинах ми останнім часом не відчуваємо. ЗМІ всього світу поставляють своїм глядачам і читачам ужастики в самому широкому асортименті.
Проте не поспішайте їм за все це лаяти, не варто забувати, що попит народжує пропозицію, а не навпаки - стало бути, саме ми робимо їх такими. Чим більше кошмарів і жахів, тим вище рейтинг телепрограм і більший наклад друкованих видань.
Якщо ж ми не отримуємо негативної інформації ззовні, ми починаємо її придумувати. Так народжуються найнеймовірніші чутки і плітки, і ще невідомо, що виявляється страшніше - реальні події чи плоди нашої фантазії.
«Марія Іванівна, ви чули, що Іванов помер!»
Приємно для кожного з нас усвідомлювати, що негатив десь є, але до нас він, на щастя, жодного стосунку не має. Слухаючи останні вісті, ми думаємо: «Де очікується повінь? На Оболоні? Це далеко - ми ж живемо на Теремках! »Втупившись на екран телевізора, самі себе втішаємо:« Де такий снігопад? А, в Америці! Ну, нам він не загрожує! »
Але, звичайно, пальму першості з насолоди такого роду негативів тримають літні люди. Ви не звертали уваги, як часто вони діляться один з одним, здавалося б, сумними новинами. «Марія Іванівна, - через двір кричить жінка похилого віку, що гуляє з настільки ж літній болонкою. - Ви чули, що Іванов помер! »« Та ви що?! - Із захватом вигукує співрозмовниця, божа кульбабка у сивих кучериках. - Але ж він на півтора року молодша за мене! »На обличчі обох бабусь - якщо не радість, те почуття глибокого задоволення. Чому, адже наступним у це скорботному списку, з огляду на вік, можеш бути ти? Але, виявляється, людина в таких випадках відчуває полегшення: «Скільки моїх ровесників вже пішло в світ інший, а я до цих пір живий (а)!»
Якщо ви думаєте, що, будучи молодими і здоровими, ніж щось у цьому сенсі відрізняєтеся від своїх бабусь і дідусів, то ви глибоко помиляєтеся. Всі ми, навіть якщо ніколи в цьому не зізнаємося, просто обожнюємо переказувати один одному страшилки, дивитися трилери й моторошні сюжети в новинах. І у фірмовому вигуку Ренати Литвинової: «Як страшно жити!», Яке ми так любимо повторювати, звучить ... захоплення: «Світ такий величезний і небезпечний, стільки різних речей може стерти мене з цієї землі, а я до цих пір живу. Значить, я - супер! »
Олександра Волошина