Краса, мода, розваги, відпочинок

На привітання та зауваження про те, що він виглядає набагато молодше за свої роки, Роман Гургенович відповідає з властивим йому похмурим гумором: "Так це від нестачі розуму. Малоумственная робота дає хороший фізичний стан - приклад перед вами. Ну, і, напевно, зіграла свою роль спадковість - у моєму роду всі виглядають молодше, ніж є насправді ".
А святкувати як збираєтеся?
Не треба про сумне. Я дуже страждаю через те, що в мене ювілей, все-таки чужі дні народження переживаєш легше. А тут друзів багато, всіх покликати можна, доводиться вирішувати, кого запрошувати, кого - ні. Дуже боюся кого-небудь образити. Загалом, щоб цього уникнути, вирішив зі своєю родиною на півтора дня полетіти в Париж. Туди до мене приїдуть мої друзі з іншої країни, сходимо з ними в ресторан, відзначимо. Хоча мені взагалі хотілося роздати людям гроші і нехай відзначають мій ювілей без мене.
У свята прийнято рапортувати про досягнення. Ви чим можете похвалитися?
Ну, ось, наприклад, на початку грудня кинув курити, хоча до цього димів як паровоз майже п'ятдесят років. Щоправда, був у мене перерву на два роки - з тридцяти двох до тридцяти чотирьох років, коли "знаючі" лікарі знайшли в мене проблеми з серцем. Мама тоді лікувала мене в горах гірським квітковим медом і свіжовичавленим гранатовим соком. Болі пройшли, до того ж, виявилося, що це була всього лише міжреберна невралгія. А я стільки часу страждав, відмовляючи собі в сигаретах! Після цього я знову закурив. Ну а нинішньою зимою знову кинув (три дні так боліло горло, що я навіть подумати не міг про сигаретах), у результаті вже поправився на два кілограми.
Правда, що в дитинстві ви мріяли стати актором?
Навчався я погано, от і думав, що в цій професії знання мені не знадобляться. Мої однокласники сміялися: "Ромці науки не цікаві, тому він буде артистом". Я навіть мимрив щось на уроках літератури, роблячи вигляд, що читаю з виразом вірші. Ну, а потім у театрі, куди мене мій дядько-адміністратор пристроїв статистом, звернув увагу на роботу режисера: він сидить, як пан, все навколо нього бігають, метушаться, намагаються догодити. "Ось, - подумав я тоді, - хороша робота для мене". В інститут поступив по блату - дядько мого вітчима був секретарем партійного контролю у Вірменії, тому спеціально для мене в Єреванському театральному інституті відкрили російський курс.
А до Києва як потрапили?
Та якось приїхав просто так - побалуватися, по ресторанах походити, грошима батьківськими посоріть. Але місто мене чимось зачепив, і я перевівся до Київського театрального інституту. З тих пір так і живу, хоча мене неодноразово кликали в Москву, навіть квартиру пропонували - двокімнатну, в самопливній провулку. Але я відмовився - Київ став мені рідним.
З тих пір багато чого змінилося. У наш час комфортно себе відчуваєте?
У мене свій ритм життя. Влада змінюється, лад змінюється - на мені, моїх думках і моєї роботи це ніяк не відбивається.
Чи вважаєте себе щасливою людиною?
Щастя - ефемерна категорія. Щасливим людина може бути тільки вранці після душу, коли він освіжить і весь день попереду. А я не щасливий, а везучий - майже все в житті складалося саме так, як я хотів. Зараз мрію тільки про те, щоб мої діти й онук були здорові, а сам я не став безпомічним старим і не завис на руках у рідних.
Таїсія Кондратьєва