Краса, мода, розваги, відпочинок

У Японії до 3 років дітей не карають. У нашій країні дітей часто шльопають і ставлять в кут. А в Америці, наприклад, дитина може зателефонувати на гарячу лінію і поскаржитися, отримавши потиличник від батьків. Яке покарання найрозумніше і правильне?
Ніяких покарань. Згідно Споку (який, якщо вірити журналістам, в передсмертному інтерв'ю вибачився перед людством за свою теорію), карати дитину не можна зовсім. Але якщо малюк б'є маму, визначаючи для себе межі дозволеного, то, не отримуючи маминої реакції, він буде бити сильніше. Він не навчиться розуміти, що можна, а що не можна.
Фізичне покарання. Часто дитини за непослух б'ють або ставлять у кут. Якщо ми б'ємо дитини, ми в його очах найгірші. Дитина не розуміє, як це мама, яка його любить, зараз показує йому зовсім протилежне ставлення. Дитина починає думати, що він поганий. Він не знає, як себе вести, як мама може відреагувати на той чи інший вчинок. Коли такі діти виростають, у них практично завжди буває занижена самооцінка, вони не можуть постояти за себе і йти рівно до своєї мети, тому що за кожен їх вчинок, за кожне «хочу дізнатися що-то в світі», «хочу втекти кудись то з пісочниці », його били.
Крики. Часто батьки, щоб дитина «усвідомив», що зробив погано, починають на нього кричати, тим самим чинячи на нього психологічний тиск. Зрозуміло, що ми й так великі і дорослі багато вміємо і багато знаємо. Для дитини ми немов боги. І раптом ще починаємо кричати і пригнічувати ще більше своєї дорослістю. Подумайте, навіщо ви це робите? Щоб налякати, викликати тривогу, змусити дитину засмутитися? Набагато дієвіше вдатися до простого розмови і поясненню.
Переляк. Чи говорили ви хоч раз своїй дитині фрази: «Якщо не заснеш - прийде Баба Яга», «Будеш погано себе поводити - віддам тітки». Дитина завжди вірить у казки, тому він вірить і в ваші обіцянки. І якщо мама, найдорожчий у світі людина, говорить, що забере Баба Яга або вона віддасть малюка в дитячий будинок, то так воно і буде. Коли цього не трапляється, дитина перестає вірити матері.
Ігнорування. Це чи не найболючіша для дитини форма психологічного покарання. Діти, яких ігнорують мами, відчувають при цьому дуже сильний стрес. Якщо мама, розсердившись, іде в іншу кімнату, сказавши при цьому: «Ти зробив погано, і я не хочу з тобою розмовляти» або «Ти для мене більше не існуєш!», - Дитина з його багатою уявою в цьому випадку обов'язково додумает: «Значить, я поганий, якщо навіть мама не хоче зі мною розмовляти».
Виправний стільчик. Таке покарання поширене в Америці, зараз і в нас у багатьох дитячих садках його впроваджують. Якщо малюк не слухає вихователя чи маму з татом, його садять на певний час на стільчик. Коли покарання закінчується, його завжди жаліють і пояснюють, за що покарали. Цей ритуал приносить свої плоди, якщо батьки послідовні, карають одразу після скоєння вчинку і пояснюють, за що його покарано.
Позбавлення хорошого - психологічне покарання. Якщо дитині пообіцяли, що на вихідних він з мамою і татом піде в кіно, в результаті якоїсь провини можуть позбавити його цього походу. Або звичного читання на ніч. Вважається, що це покарання для дитини менш болісно, ​​ніж фізичне. Але з цим видом покарання теж потрібно вчинити розумно. По-перше, якщо ви вже пообіцяли позбавити дитину походу в кінотеатр, ви повинні неодмінно виконати обіцяне. По-друге, якщо ви позбавляєте дитини чогось, про що він мріяв, чого довго чекав або що він дуже любить, задумайтеся, а чи відповідає ця втрата проступку. Адже для дитини важко цього позбутися. Завжди має сенс відкласти похід або купівлю заповітної машинки, щоб дати дитині можливість усвідомити свою провину (якщо вона має місце бути), а вам - зрозуміти, чи дійсно він заслужив це покарання. Можливо, у нього всього лише криза 3-х років, або він отримав погану оцінку, тому що не зміг зрозуміти пояснення вчителя.
Казка як покарання. Якщо дитина ніяк не хоче освоювати норми поведінки або вчинив якийсь серйозний проступок, не поспішайте його карати. У цьому випадку на допомогу може прийти казкотерапія. Для маленьких діток це вже готові казки, наприклад, «Мойдодир», в якій автор навчає дітей умиватися. Для більш старших дітей можна скласти свою казку, де головний герой схожий на саму дитину і з ним відбувається те ж саме, що з вашим шибеником. У казці описаний вчинок героя і те, як він впорався із ситуацією. Дитина, слухаючи казку, розуміє, що він не самотній у цій ситуації, що ця ситуація не безвихідна, навчається виправляти свої помилки і не мучиться відчуттям провини. Наприклад, дитина щось вкрав, тоді його замість покарання можна відвести до психолога, який розповість казку, в якій герой теж вкрав, але потім все усвідомив і виправив становище.
Самонаказаніе. Якщо крихітці, якому неодмінно хочеться влізти на диван, дати можливість легенько впасти (під контролем мами), він буде розуміти, що таке небезпека. Якщо не захищати від усього, а допомогти зрозуміти самостійно наслідки своїх вчинків, дитина сама навчиться розуміти, що можна, а що не можна. Дітям постарше (після 9 років) можна пропонувати самому вибрати собі покарання за провину і якось спокутувати свою провину. Це може бути «жертва» на зразок часу за комп'ютером або відмова від будь-то кількості кишенькових грошей.
Пояснення. Один з найбільш гуманних способів покарання. Завжди можна зрозуміти, чому дитина робить той чи інший вчинок. Якщо він вже достатньо великий, щоб чітко розповісти, чому він зробив той чи інший вчинок, перш ніж покарати, потрудіться його запитати про його мотиви. І тоді виявиться, що бабусин транзистор він розібрав зовсім не для того, щоб дошкулити бабусі, а тільки лише, щоб дізнатися, що там всередині. Дайте зрозуміти дитині, що ви завжди на його боці і завжди готові вислухати і допомогти. Пояснюйте, які норми поведінки прийнятні у вашій родині і в суспільстві, а які - ні.
Вибираючи спосіб покарання для вашої дитини, постарайтеся обмежитися самими гуманними. Нехай дитина не зрозуміє з першого разу, не варто переходити до погроз, криків і рукоприкладства. Мудрий батько завжди постарається захистити дитину від можливого проступку, якщо він добре знає свою дитину і може спрогнозувати, де він може оступитися. Наприклад, якщо ваша дитина, йдучи зі школи, із завидною регулярністю забуває купити молоко, пишіть йому записку або нагадуйте по телефону, замість того, щоб кожного разу на нього кричати. Це не означає, що його потрібно від усього огороджувати, страхуючи від помилок. Це означає знаходитися поруч і завжди бути готовим підстрахувати у разі потреби. Прийде час, і дитина навчиться обходитися без нас.
Тетяна Корякіна